Війна, відбудова й виклик для економіки.
Повномасштабна війна зруйнувала значну частину соціальної та інженерної інфраструктури України. Школи, лікарні, дороги, водогони — усе це потребує відновлення вже сьогодні. Проте масштаби втрат такі, що державний бюджет самостійно не витримає цього тягаря. На перший план виходять міжнародні донори, кредити та гранти.
Але ключове питання — як зробити так, щоб кожна гривня та кожен долар працювали на громаду, а не розчинялися у «сірій зоні» політичних інтересів чи корупційних схем?
Саме тут у гру вступає реформа управління публічними інвестиціями (далі — УПІ).
Що змінює реформа УПІ?
З економічної точки зору, УПІ переводить Україну від хаотичного «латання дірок» до системного інвестування за такими принципами:
— системність: тепер громади мають формувати середньострокові плани пріоритетних інвестицій (далі — СППІ) на 3–5 років, а не лише на один бюджетний цикл;
— прозорість: цифрові інструменти DREAM, Prozorro та BRP дозволяють відстежувати весь життєвий цикл проєкту — від заявки до підрядника;
— ефективність: застосування міжнародної методології оцінки (5 Case Model) знижує ризики провальних чи завідомо нереалістичних проєктів.
Це своєрідний «апґрейд» фінансової системи країни, який дозволяє узгоджувати місцеві потреби з національними цілями та робить українську відбудову зрозумілою для донорів.
Де тут місце організацій громадянського суспільства?
Реформа на папері виглядає бездоганно, та в реальності завжди є ризик, що вона стане «для галочки». І саме тому роль громадського сектору критично важлива у трьох напрямах:
— контроль і прозорість. ОГС мають унікальну можливість перетворитися на «незалежних аудиторів».
— освіта та підтримка громад. Більшість селищних рад не мають фахових економістів чи аналітиків. Тут громадські організації можуть навчати, проводити тренінги, допомагати готувати якісне техніко-економічне обґрунтування (далі — ТЕО) та СППІ.
— комунікація з людьми. Без зрозумілої інформації реформа залишиться «урядовою абревіатурою». Саме ОГС можуть створювати інфографіки, дашборди, публічні дискусії, щоб мешканці бачили, куди реально спрямовуються кошти.
Якщо громади не долучаться…
Участь громадян — це не «побажання», а економічна необхідність. Інакше наслідки очевидні: формальні плани без реального змісту; політичний вплив при відборі проєктів; фінансові ризики і довгобуди; втрату довіри до влади й донорів.
Висновок: громадський сектор як драйвер відбудови.
Реформа УПІ — це не просто технічна зміна правил. Це суспільний контракт між державою, громадами та громадянами. Вона може стати реальним механізмом розвитку або перетворитися на черговий формальний документ.
Усе залежить від того, наскільки активними будуть громадські організації. Якщо вони залишаться спостерігачами — реформа ризикує «зависнути». Якщо ж стануть партнерами — провайдерами знань, експертизи та комунікації, то УПІ справді зробить відбудову прозорою, підзвітною і ефективною.
У результаті ми отримаємо не лише відновлені школи та лікарні, а й нову культуру управління публічними фінансами — ту, що стане фундаментом для майбутньої європейської України.
Публікацію створено ГО «Проти Корупції» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Проти Корупції» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
