Реформа управління публічними інвестиціями (УПІ) часто звучить як щось суто технічне: документи, системи, абревіатури, дедлайни. Але насправді це — про дуже прості речі. Про школу, в яку безпечно ходити. Про укриття, яке справді існує, а не «на папері». Про дорогу, яку не перекладають щороку.
Наше дослідження показало: без участі громадськості УПІ або не працює, або працює формально. І навпаки — там, де активні люди включаються, процес стає змістовнішим, а рішення — якіснішими.
Громада ≠ статист
Один із головних висновків фокус-груп із представниками ОМС — громади часто не встигають, не мають кадрів і тонуть у методичній плутанині. СППІ (середньострокові плани публічних інвестицій) готують у стислі терміни, часто паралельно з «основною» роботою. Дані складно зібрати, нормативка змінюється, система DREAM не завжди готова.
І саме тут з’являється простір для громадськості.
Не як «контролера з боку», а як партнера, який:
-
бачить потреби на місцях;
-
допомагає структурувати інформацію;
-
ставить незручні, але потрібні питання;
-
підсилює слабкі місця громади.
Де громадськість може бути найбільш корисною
1. На етапі визначення пріоритетів
СППІ починається не з системи, а з питання: що для нас справді важливо?
Освіта, безпека, транспорт, житло для ветеранів — у громадах це часто очевидно, але не завжди аргументовано.
Громадські організації, ініціативні групи, активні мешканці можуть:
-
збирати локальні дані;
-
фіксувати пошкодження, реальні потреби, проблеми доступності;
-
доносити ці аргументи до ОМС ще до того, як рішення «зашиваються» в документи.
2. Під час підготовки інвестиційних проєктів
Наше дослідження чітко показало: громадам бракує аналітики. Не людей — саме компетенцій.
Громадськість може:
-
допомагати з аналізом альтернатив;
-
перевіряти логіку обґрунтувань;
-
ставити питання: чи справді цей проєкт вирішує проблему, а не створює нову?
Це не втручання — це підвищення якості рішень.
3. У роботі з DREAM — як перекладачі з “технічної” мови
DREAM для багатьох громад — складна, перевантажена система. Інструкції є, але вони часто запізнілі або неструктуровані.
Громадські організації, які розібралися в інструменті, можуть:
-
консультувати громади;
-
допомагати перевіряти внесені дані;
-
пояснювати, що і навіщо вноситься.
Фактично — бути містком між реформою «на папері» і практикою.
4. На етапі контролю й корекції
УПІ — це не разове заповнення форми. Це цикл. І тут громадськість має ключову роль:
-
відстежувати, що з проєктів реально реалізується;
-
порівнювати обіцяне й зроблене;
-
фіксувати провали й публічно про них говорити.
Саме це створює тиск, який змушує систему працювати.
Чого точно не варто робити
Наші респонденти з громад прямо говорили: контроль заради конфлікту — не працює.
Працює співпраця, конкретика і допомога.
Громадськість стає корисною, коли:
-
говорить мовою рішень, а не лише претензій;
-
пропонує варіанти, а не тільки критикує;
-
розуміє обмеження громади, але не приймає бездіяльність як норму.
УПІ — це про спільну відповідальність
Реформа управління публічними інвестиціями дає інструменти. Але наповнюють їх змістом люди. І якщо громада залишається осторонь — ці інструменти перетворюються на чергову формальність.
Наше дослідження показало: там, де громадськість включається — громади не залишаються сам на сам із дедлайнами, системами й плутаною нормативкою. Там з’являється партнерство. А з ним — шанс, що публічні інвестиції справді працюватимуть для людей, а не для звітів.
Публікацію створено ГО «Проти Корупції» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Проти Корупції» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.