Автор: Володимир Євсєєв, директор Регіонального фонду підтримки підприємництва в Миколаївській області
Уявіть собі дві прифронтові громади: Березнегуватська та Широківська. Замість того, щоб просто чекати на допомогу, вони взяли справу у власні руки і розробляють детальний план власного відродження. Давайте розберемося, як саме вони збираються цього досягти. І знаєте, ці слова, сказані на пітчинг-форумі «День інвестора в Миколаєві: пітчинг проєктів Березнегуватської та Широківської громад» — це не просто гарна цитата. Це, по суті, ключ до розуміння всієї історії.
Йдеться про фундаментальну зміну мислення від простого виживання до активного творення свого майбутнього. І щоб по-справжньому зрозуміти їхню стратегію, треба спершу розібратись із ключовою економічною проблемою, з якою вони, як і багато інших громад, стикаються роками.
Ось подивіться, у чому власне полягає цей так званий парадокс сировини. Громади вирощують, наприклад, зерно, але продають його як сировину і продають дешево. А вся додана вартість, тобто основний заробіток від переробки на борошно чи олію, залишається де-інде. Ну і в результаті що? А те, що місцева економіка ледь-ледь животіє.
Грошей вистачає, щоб якось виживати, але про розвиток, про нові дороги, школи чи лікарні можна навіть не мріяти. І ось саме цю хибну модель вони і вирішили зламати. Так як же вони збираються це робити? Давайте перейдемо до їхнього рішення. А це ціла низка великих амбітних проектів, що мають змусити гроші працювати на місці.
І ось перший такий проєкт Агрокластер «Південь» — це, по суті, пряма відповідь на той самий парадокс сировини. Ідея проста: створити повний цикл виробництва. Не просто виростили й продали, а самі зберегли, переробили і вже готовий продукт продали набагато дорожче. Звучить амбітно, правда? 6,2 млн євро — саме така сума потрібна для запуску цього кластера. І ця цифра говорить не тільки про масштаби, а й про те, що проєкт дуже серйозно прорахований.
А тепер найцікавіше для потенційних інвесторів — цифри. Термін окупності від 5-ти до 7-ми років, а річна рентабельність до 22%. Це ж значно вигідніше за будь-який банківський депозит. Та головне — це ефект для громади.
Майже 120 нових робочих місць і підтримка для 300 місцевих фермерів. Це ж податки, це розвиток, це життя. Добре, виробництво налагодили, але продукцію треба якось вивозити.
І тут на сцену виходить другий ключовий проект — логістичний хаб. Його завдання — вирішити інфраструктурну проблему і стати мостом між місцевими виробниками та великими ринками. І що тут важливо, подивіться на модель фінансування. Вони не покладаються на когось одного. Це суміш грошей приватного інвестора, кредитів і державних коштів.
Такий підхід, до речі, значно знижує ризики для всіх учасників. І знову цифри просто вражають. Окупність — трохи більше 5-ти років. Але зверніть увагу на непрямі робочі місця. Це той самий мультиплікативний ефект. Кожне створене робоче місце в хабі дає роботу ще кільком людям у суміжних сферах. Ось так і пожвавлюється економіка всього регіону. Але вся краса цієї ідеї в тому, що це не просто два окремі проекти. Ні, це ж щось набагато більше.
Це ціла екосистема, розрахована на комплексне зростання. Наприклад, технопарк «Новопетрівка» — це величезна територія на 65 га із чітким планом розвитку. Крок за кроком. Спочатку логістика, потім промисловість, а потім і власна енергетика. Все логічно і продумано. А тепер вишенька на торті для будь-якого інвестора — так званий «податковий щит». Просто вдумайтеся: 0% податку на прибуток, ПДВ, землю. Це ж фантастичні умови.
По суті, це прямий сигнал бізнесу: «Приходьте, інвестуйте, ми створили для вас усі умови». Та ця екосистема не зупиняється на агросекторі. Є ще один, ну, просто критично важливий елемент — цегляний завод. Для його запуску потрібно 14 млн євро.
І знову ми бачимо цю гнучку модель фінансування з різних джерел. А чому цей завод такий важливий? А тому, що для відбудови потрібні будівельні матеріали, і попит на них у регіоні просто шалений. Це основа для всього. Тільки подивіться на ці показники: окупність — 4,5 роки, а рентабельність — 23%. Це неймовірно швидко.
А все тому, що в радіусі 200 км просто немає якісної цегли. Це не просто бізнес, це закриття величезної потреби. Добре, економіку запускаємо, заводи будуємо, але для кого все це? Адже відбудова — це не тільки про бетон і сталь, це перш за все про людей. І ось тут постає ключове питання: чи повернутьсялюди, якщо у них буде лише робота? Чи цього достатньо для щасливого життя?
І ось відповідь громад — це проекти громадських парків. Послухайте, які назви: «Крила» та «Серденько». Вони не про економіку, вони про душу. Це місця, куди люди захочуть повертатися. А де люди, там і життя. Там одразу з’являються маленькі кав’ярні, сервіси. Це і є живе місто.
І ось ця цитата, як на мене, підсумовує все ідеально: інвестиції в парки — це інвестиції в натхнення і мотивацію людей, а саме вони і є головним двигуном будь-якого розвитку. Отже, що ми маємо в сухому залишку? Це не просто хаотичний набір ідей. Це чітка, взаємопов’язана модель.
Такий собі план, який можна брати і впроваджувати в інших регіонах країни. І це, по суті, відкрите запрошення. Громади не кажуть: «Дайте нам грошей». Вони кажуть: «У нас є прорахований план. Давайте заробляти і будувати майбутнє разом, на взаємовигідних умовах». Все це, звичайно, змушує задуматись над одним питанням: яким буде майбутнє тих, хто не чекає, а бере і робить? Історія цих двох громад, здається, дає дуже потужну і надихаючу відповідь.
Матеріал підготовлено ГО «Проти Корупції» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання, в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст заходу є відповідальністю ГО «Проти Корупції» та не обов’язково відображає позицію урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
